Питання дитині, альтернативні «Як справи у школі?»

«Як справи у школі?», «Що ви сьогодні вивчали?» - найпоширеніші питання, які задають батьки, коли їх дитина повертається додому зі школи. Напевно, ви й самі вважаєте ці фрази невдалими. Але щоразу ви їх вимовляєте.

Можливо, ви питаєте дитину трохи по-іншому: «Що нового ти дізнався сьогодні у школі?». Але і ця фраза не набагато краща. І ось чому.

По-перше, такі фрази показують вашу відстороненість. Ви просто не знаєте, що дитина вчить у школі. Ви залишаєте весь процес навчання дитини на розсуд школи (адже для цього школа й існує, правильно?). Якщо це так, ви маєте занадто туманне уявлення про те, наскільки ваша дитина розуміє навколишній світ. І ви можете говорити про це з дитиною тільки в загальних рисах, ґрунтуючись на тому, що вона знає зі школи.

По-друге, такі загальні питання не дають дитині можливість говорити про свої почуття - про те, що її вразило або зачепило. Ви можете дізнатися про це тільки в тому випадку, коли дитина сама захоче цим поділитися.

Важливе й саме формулювання питання. Дитина ще не усвідомлює, як проходить її навчання - що вона дізнається і наскільки це важливо. І якщо ви питаєте її: «Що нового ти дізнався сьогодні у школі?», вона буде відповідати вам що завгодно, аби ви не подумали, що вона не дізналася нічого нового.

Так що ж робити батькам? Не акцентуйте увагу на результатах навчання - запитуйте дитину про її враження, зусилля і почуття. Розглянемо кілька альтернативних питань, які ви можете задавати дитині, коли вона повертається зі школи.

Питання, які можна задати дитині замість «Що ви вивчали сьогодні у школі?»

1. Що сьогодні було для тебе найбільш цікавим?

2. Чи був сьогодні момент, коли ти відчув себе спантеличеним? Що ти зробив у цій ситуації?

3. Що тебе сьогодні найбільше здивувало? Не спантеличило, а саме здивувало.

4. Якби ти сьогодні був більш зібраним (активним, уважним), що було б сьогодні по-іншому?

5. Коли ти сьогодні найбільше виявив творчі здібності?

6. Розкажи один кумедний, один корисний і один незвичайний факт, який ти сьогодні дізнався.

7. Що для тебе означає, що день у школі пройшов вдало? Як ти це відчуваєш?

8. Чому твої друзі ходять до школи? Що їм цікаво?

9. Хто сьогодні більше і краще працював на уроці - учитель чи учні?

10. Звідки ще ти міг дізнатися те, що сьогодні розповідав учитель на уроці?

11. Як учитель піклується про учнів на уроці?

12. Що ти сьогодні дізнався нового і звідки?

13. Про що б ти хотів дізнатися більше?

14. Що для тебе найважливіше з того, що ти сьогодні дізнався? Що ти не вважаєш важливим?

15. Чи був сьогодні момент, коли ти зважився на щось? Чим це закінчилося?

16. Що ти сьогодні дізнався з книг?

17. Що ти сьогодні дізнався від друзів?

18. Що ти сьогодні дізнався від учителя?

19. Що для тебе досі залишається незрозумілим?

20. Що з того, що ти сьогодні почув, тобі особливо запам'яталося?

21. Як ти думаєш, що ви будете завтра вивчати з математики (історії, географії)?

22. Як ти думаєш, як можна застосувати у житті те, що ти сьогодні дізнався?

23. Що тобі найбільше заважає в навчанні?

24. Яке відкриття ти для себе зробив сьогодні?

25. Як ти думаєш, навіщо потрібно вчити те, що ви сьогодні вчили?

Чимало людей вважає найскладнішим моментом у карантині не побутові незручності, не економічні проблеми, а те, як навесні довелося постійно бути разом зі своєю родиною. Дістав гамір дітей, коментарі чоловіка чи дружини, набридли одні й ті самі обличчя, хай навіть рідні, кіт, який будить о 6-й ранку, майже вимовляючи «Наташо»… Що треба врахувати нині, аби примусове цілодобове спілкування більше не викликало жаху?

Американо чи рістрето?

Здається, все просто: розійшлися різними кімнатами чи кутами квартири — і все добре. Та за такого розкладу хтось теж почуватиметься «недогодованим» і навіть ображеним. Річ у тім, що на думкуавстрійського психоаналітика Барбари Якель, авторки цієї теорії, люди мають різні потреби у психологічній дистанції, і це варіанти норми. Тобто йдеться не про порушення особистих кордонів або брак зацікавленості одне одним. У цьому питані не можна сказати: «Ось помилка. Правильно робити так». Різні потреби — це так само як, наприклад, з кавою: одній людині потрібне величезне американо на 500 мл, а іншій— рістрето на 20 мл.

Та це ж стара історія, здається на перший погляд. Вже давно відомо, що люди поділяються на екстравертів та інтровертів, і їм потрібна різна кількість спілкування. Навіщо говорити ще про якусь дистанцію? Ні, це інше. Інтроверсія та екстраверсія — про те, як і скільки людина може спілкуватися. А дистанція — як і скільки вона хоче.

Як поводитиметься дитина на карантині

Ось типова історія, яку розповіли знайомі. Їхня донька-підліток — типовий екстраверт. Енергійна, галаслива, завжди купа ідей та море друзів… Батьки думали, що на карантині вона страждатиме та виснутиме на дорослих. Нічого такого! Вона сиділа в соцмережах, весело «зумилась», проходила онлайн-майстерки, тренувала танці перед дзеркалом… А проблемою було, навпаки: «Не заходьте до моєї кімнати! Та не хочу я обідати з усіма. Ні, разом вчити танець — не дуже доречно». Батьки розгубилися: можливо, ми її не розуміємо і втрачаємо як члена родини? Може, вона нас всіх не любить?

А ось їхній 10-річний син— класичний інтроверт, як у книжках. Тихий, вдумливий, зосереджений майбутній IT-шник. У нього лише один друг, але хлопчик рвався побачити його весь той час, що не працював транспорт, навіть просив на таксі їхати. Попри любов до нових технологій, спілкуватися в соцмережах, Zoom чи телефоном він відмовлявся. А вдома постійно хотів бути поруч з батьками. Не розмовляв, нічого не просив, але ходив з кімнати до кімнати за ними та тихо був поруч за своїми заняттями. Із радістю підтримував будь-які спільні справи: скажімо, дивитися кіно. Фільм швидко набридав хлопчику, але він, занурившись у гаджет, залишався сидіти з усіма. Батька дратувало те, що син завжди поруч. А мама хвилювалася: може, йому чогось не вистачає? Або майбутній чоловік зростає «мамсиком»?

Може бути, що ці син і донька обоє щасливі з батьками, лише по-різному. Донька — екстраверт, але їй потрібна далека психологічна дистанція. Син— інтроверт, що націлений на близьку психологічну дистанцію.

Чому ми такі різні

Екстраверсія/інтроверсія— критерії особистості, які вказують на те, як люди відновлюють сили, скільки можуть без втоми спілкуватися, на що націлюють життєву енергію — на поширення знань, кола знайомств, освоєння простору (екстраверт) чи на поглиблення всього цього (інтроверт). До того ж це зумовлено вродженим темпераментом людини: холерик та сангвінік будуть екстравертами, а меланхолік та флегматик— інтровертами. Усі ці поділи, звісно, умовні, і є чимало перехідних варіантів. Скажімо, сангвінік трішечки більше екстраверт, ніж сангвіно-флегматик, а посередині між двома категоріями— амбіверт.

Психологічна дистанція— ступінь емоційно-ціннісної близькості, яка є комфортною для учасників спілкування. Якщо простіше: її зумовлюють цінності, важливість для людини. Цей параметр людина обирає, але несвідомо, до 5 років, тож не вийде сказати: «Зміни свою позицію». Доведеться йти на компроміси та прислухатися до потреб кожного члена родини. Якщо соціальну дистанцію вдома ми не вираховуємо, то психологічну доведеться, щоб роздратування стало на щабель менше.

Умовно можна поділити дистанції на чотири типи, хоча, звісно, і тут ідеться про цілий спектр варіантів.

Родина— це ми

Близька дистанція— коли людина хоче бути з кимось «ми». Усе робити разом, бути поруч, мати спільні традиції, речі, поділяти простір. Як у випадку з 10-річним хлопчиком, навіть якщо інтроверт з такою дистанцією втомлюється від спілкування, відновлює сили в тиші та спокої, воліє насолоджуватися мовчанням разом з близькими, якщо ті дають таку змогу, перебуванням поруч, спільними справами. Часто ті, кому треба ближче, люблять підтримувати тактильний контакт: триматися за руку, обійматися під час справ. А ще— зоровий: тривалий час дивитися на близьких, навіть милуватися ними. Може образитися, якщо хтось відсувається від них чи відводить очі.

Компроміс на локдауні:таку дитину варто вчити розбиратися в почуттях, бажаннях тощо, не боятися часом усамітнитися, інакше є ризик до «злиття», тобто бажання копіювати інших, розділити всі їхні погляди та інтереси, взагалі не відокремлювати себе від «ми». Тож підкреслюйте цінні відмінності, хваліть за індивідуальність. Але й задовільняйте потребу в близькості. Зазвичай гарна порція «обнімашок» вранці ослабить жагу протягом дня. Інші члени родини будуть дратуватися значно менше, якщо розумітимуть цю потребу. Адже без цього пильний погляд, «ходіння по ваших слідах» можуть здаватися моторошними.

Родина— це сім «Я»

Далека дистанція— це потреба контактувати не дуже часто, але якісно, менше ділитися власним світом, почуттями, інтересами, а більше створювати щось спільне разом. Така людина не любить розповідати, як справи на роботі чи у школі, краще нагадає всім, як минулого літа родиною десь відпочивали. Якщо є фінансові можливості та в більшості членів родини такі ж потреби, вони можуть навіть жити на різних поверхах. Кожен пишається своєю індивідуальністю, несхожістю на інших. І при цьому всі почуваються люблячою, єдиною сім’єю, адже їх пов’язують почуття, традиції та спільні цілі.

Компроміс на локдауні:не ображатися, якщо дитина уникає фізичного контакту або не підтримує спільні активності. Так, щось може бути підлітковим бунтом або не дуже цікавить, але про це варто просто розпитати. Якщо ж син чи донька кажуть: «Та мені просто забагато спілкування, але між нами все добре», варто повірити. Не зважайте на те, що у чада чимало друзів. Адже це як інтернет-серфінг: дитині потрібно «перемикати» людей, немов телеканали чи сайти. Так, у такої людини трохи вище ризик інтимофобії чи поверхневості в стосунках, але це вже залежить від виховання, досвіду та відсутності психологічних травм. Проте вона краще розуміє свої потреби. Якщо все добре, така відсторонена дитина вміє любити і робити інших щасливими. Не нависайте. Хай краще її добровільні виходи зі своєї кімнати до вас будуть підтримані вашими позитивними емоціями.

Родина— це осередок суспільства

Функціональна дистанція. Сім’я цінується, коли вона функціонує в соціумі як окрема одиниця. Звучить, як щось стародавнє? Насправді навіть малюк може відчувати, що вдома він немов кіт, що ходить сам по собі, але для сторонніх він представник певної родини. Така дитина з гордістю каже, наприклад: «Я — Петренко». Дорослі та старші брати захистять від тих, хто ображає. Можна пишатися досягненнями не лише своїми, а й рідних. Підліток може цікавитися родинними традиціями, життям своїх пращурів, роду.

Компроміс на локдауні:на карантині така дитина поводитиметься, як за далекої дистанції. Це може здивувати, якщо у школі вона постійно розповідає про близьких, братів і сестер, обожнює вітати зі святами рідних, брати участь у конкурсах на кшталт «Тато, мама і я» та взагалі здається такою собі винятковою «родинолюбкою». Не хвилюйтеся, нічого не сталося. Коли час «затвірництва» завершиться, вона знову залюбки презентуватиме вашу сім’ю перед іншими. У процесі виховання звертайте увагу на те, що формальна сторона стосунків не завжди вирішальна. Йдеться про те, що така молода людина, буває, краще відмовиться від кохання, ніж погодиться обійтися без гучного весілля.

Родина— це дуже інтимно

Нестабільна дистанціяозначає, що людина завжди презентує себе як особистість, індивідуаліста, але наодинці з близькими час від часу хоче побути «ми». Тут очікування у батьків можуть бути протилежні: син чи донька настільки незалежні та самостійні, у них майже немає авторитетів, вони змалечку дискутують з будь-якого приводу. Чи не дивно, що на карантині, особливо коли вони вибиті зі звичної колії, такі діти туляться до дорослих та очікують ласки? Дистанція нестабільна, бо навіть з близькими постійно є бажання то відсторонитися, то зблизитися. Для чого? Щоб перевірити, наскільки ти важливий, цінний для інших. Якщо така дитина після сварки зачиняє двері на замок, вона не хоче побути на самоті, як за далекої дистанції. Вона хоче, щоб до неї стукали та цікавилися, як вона там. Якщо тікає, часто хоче, щоб її наздоганяли. А ось коли біжать на неї (і в переносному сенсі— пропонують надто багато близькості), починає втікати. Такі діти соромляться, якщо мами їх цілують, особливо при всіх, але можуть самі їх крадькома або поривчасто розцілувати.

Компроміс на локдауні:з роками такі люди можуть побоюватися усіляких формальностей, обіцянок, і не через невпевненість у собі, а через страх бути ошуканими. Наприклад, краще жити 50 років нерозписаними, ніж пройти розлучення. Але такі страхи знов-таки залежать від виховання та досвіду. Вчіть, кому з людей можна довіряти, а кому— ні, адже дитина з нестабільною дистанцією зближується лише з тими, хто гідний в її очах довіри. Якщо не робити це свідомо, дитина може підпустити до себе того, хто заподіє шкоди. На карантині варто пам’ятати про дві речі, що цінні для сина або доньки: гідність і турбота. Близькість не має підривати гідність (змалечку поважайте особисті речі, інтереси, вибір). Турбота не завжди потребує багато часу. Щиро розпитати малюка, у що він грає, зацікавлено обговорити фільм чи музику, що подобається підліткові, у цьому випадку важливіше, ніж провести день пліч-о-пліч.

Кiлькiсть переглядiв: 156